У 2006 році прийнята та по данний час працюю на посаді викладача спецдисциплін (шрифти, історія образотворчого мистецтва, культорологія, скульптура, технічна естетика та ергономіка, фітодизайн, основи композиції, кольорознавство, історія орнаментів, технологія, художнє проектування, МО і макетування, основи теорії дизайну, історія декоративно-прикладного мистецтва, композиційна організація форми, технологія процесу) в Грицівське ВХПУ №19.

Опис педагогічного досвіду роботи

Викладача історії образотворчого мистецтва Грицівського вищого художнього професійного училища №19

Фурман Наталія Василівна

Сприйняття образотворчого мистецтва, що відображає дійсність, спирається на сприйняття естетики дійсності, що, у свою чергу, збагачується завдяки спілкуванню людини з мистецтвом. На всяке справжнє художнє сприйняття, впливають соціальні і природні враження, що збагачують, перетворюють це сприйняття.

Краса художнього твору, що відображає людина, повинна викликати в учнів эстетичену реакцію, емоційно скоряти своїм змістом і формою. Не можна не згадати і про те, що особлива увага в заняттях  образотворчим мистецтвом, звертається на розвиток зору, як одного з найважливіших органів почуттів людини. “Уроки історії образотворчого мистецтва – навчального предмета, що, серед усіх  предметів заклопотаний розвитком зорової системи дитини повинні мобілізувати зоровий досвід дітей у відношенні широкого кола явищ природи, предметів і явищ навколишньої дійсності, розвинути уміння бачити, спостерігати, міркувати й оцінювати, установлювати порядок і відбирати серед потоку зорової інформації, що надходить.“

Людина в якої не розвинутий “эстетичний зір” не в силах відразу і без сторонньої допомоги сприйняти картину або скульптуру, як цілісний, зроблений, закінчений твір мистецтва в єдності форми і змісту.

У чому особливості образотворчого мистецтва ?

Образотворче мистецтво як узагальнюючий предмет художнього циклу,  містить у собі,  власне, образотворче мистецтво як частина духовної культури, мистецтвознавство, образотворчу грамоту, розвиток здатності до творчого самовираження.  У зміст предмета образотворчого мистецтва включено: сприйняття і вивчення творів образотворчого мистецтва, освоєння образотворчої грамоти, і розвиток художньо-творчого відношення до дійсності, дитяче художнє мислення і творчість. 

Що таке образотворче мистецтво ?  До нього відносяться такі види мистецтва, що створюють на площині або в просторі наочно відчутні зображення навколишнього світу, сприйманий зором. До образотворчого мистецтва відносяться такі художньо виконані предмети, що прикрашають побут людини.  Названі ознаки  відрізняють образотворче мистецтво від музики, художньої літератури, театру, кіно й інших мистецтв, характеризують його як особливий вид мистецтва. Але усередині образотворчого мистецтва є і свій розподіл на види: це живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, театрально-декораційне зображення світу,   оформлювальне, художнє конструювання (або  дизайн).  Усі ці види образотворчого мистецтва володіють своєї, тільки їм властивою специфікою.  

Те, що  образотворче мистецтво відтворює  зорово сприйманий світ, визначає багато хто  його  эстетичні особливості. Воно  може   передавати відчуття  живої  дійсності,  і  не  тільки запам'ятати  зовнішню  подібність,  а  розкрити  зміст  зображуваного,  характер,  внутрішню сутність  людини, неповторну  красу  природи,  усе  колірне  і пластичне  багатство  світу.

Найбільш повне сприйняття творів образотворчого  мистецтва, вимагає  спеціальної  підготовки,  досвіду  спілкування  з мистецтвом,  знання його  основних  закономірностей.

Викладач  вправі  використовувати  твори  мистецтва  за  своїм  розсудом,  у  залежності  від  рівня  художньої  підготовки  учнів,  своїх  особистих  схильностей, наявності відповідних  матеріалів і т.д.

Увага учнів повинна бути спрямована на встановлення особистих, міцних, повсякденних контактів з мистецтвом – з його складним і різноманітним світом. Учителеві просто необхідно за час навчання  дати юній людині не набір зведень, а систему розуміння змісту мистецтва, що потім можна все життя насичувати все новими і новими знаннями.

Учні засвоюють три  форми  художньої  діяльності: (будівля, зображення, прикраса) і самі  беруть активну участь  у художній  діяльності. Завданням першого року навчання  є  фактичне  вживання  учня  у світ  мистецтва. У плині  всього  року  в учня  створюється представлення, що  всі  мистецтва (тобто  усі види  художньої  діяльності)  звернені  до  наших  почуттів. Нічого в  мистецтві  не   зображується  просто  заради зображення,  не створюється без  визначеного  відношення  до  життя, без вираження  цього  відношення. Кожен  урок  містить  і  виховне, і  освітнє завдання. Сприйняття  увесь  час закріплюється  творчою  практичною  діяльністю. 

Заняття  у  художньому  музеї  мають  свої  особливості, вони  не  замінні у  вихованні  сприйняття  мистецтва тому  що – ні  урок, ні  книга  або  анотація, ні  репродукція або  слайд, ні  лекції, ніколи  не  замінять  силу  живого  впливу  першоджерела.  Будь-яка музейна  екскурсія, завжди  ставить  завдання у  вихованні  эстетичного  переживання від творів мистецтва. Система занять  у музеї має мету: через  пробудження  почуттів, до  эстетичного  сприйняття  і  виховання художнього  смаку,  до  розкриття  власне  эстетичної  сутності  мистецтва,  а  не  перетворення  його  в  інформацію  про  мистецтво  або  якийсь  навчальний  посібник.

 Володіючи   значними  зборами  вітчизняного  і  закордонного  мистецтва,  музей  може  зробити  величезне  виховне  значення  в справі  залучення  учнів  до духовних  цінностей  світової  художньої  культури.   

Курс історії мистецтва є одною із базових дисциплін, які необхідні як для фундаментальної гуманітарної освіти, так і для вузькопрофесійної фахової підготовки учнів художніх закладів, в конкретному випадку таких спеціальностей: оформлювач вітрин, будівель та приміщень; художник – конструктор (дизайнер) тощо. Програма курсу «робітничої професії» розрахована на 1 рік навчання (34год.), та програма курсу «молодшого спеціаліста» розрахована на 1 рік навчання (78год.), і охоплює курс історії зарубіжного та українського мистецтва (архітектура, скульптура, живопис) від найдавніших часів до кін. ХХ ст. Грунтовні знання широкого географічного та часового діапазону розвитку мистецтва є невід’ємною умовою підготовки висококласних фахівців, для чого у програмі навчального курсу з історії мистецтва передбачено інтерактивні методи роботи зі студентами.

Пріоритетом моїх занять є від переглядів документальних фільмів під час уроків до традиційної самостійної роботи студента із джерелами ( в т.ч. засобами електронної комунікації Internet) до ведення дискусій/круглих столів, презентації на різні теми тощо. Домінантою подібного підходу у викладанні є розвиток системного бачення явищ культури, прикладного «оперування» артефактами в процесі створення новітніх дизайнерських концепцій, розуміння механізмів відбору естетично-ціннісних орієнтацій різних епох.

По-перше, подібний підхід оптимально вписується у схему інтердисциплінарних зв’язків, дозволяє активізувати увагу учня до загальнокультурної «матриці» певної епохи (аналіз суспільно-економічних, ідеологічних, етнопсихологічних факторів у розвитку того чи іншого стилю, звертання до історичних, філософських, літературних джерел).

По-друге, активну і результативну форму засвоєння теоретичного матеріалу забезпечує безпосереднє спілкування із артефактами у музейних збірках.

Дещо інакше, на матеріалі книжкових джерел, у межах теми «Мистецтво античної Греції», учням було запропоновано самостійно опрацювати тему «Розвиток стилів давньогрецького вазопису», прослідкувати основні типи і форми посуду, на основі чого визначити оптимальні ужиткові характеристики кожного з видів. Такий аналіз дозволив учням зрозуміти та глибше усвідомити закономірності формотворення, принципи практичної естетики античності.

Якісно нові можливості для вивчення курсу «Історія мистецтва» відкриває Інтернет-мережа, що робить доступним значну кількість світових мистецьких колекцій. Наприклад, за рекомендованими викладачем інтернет-сторінками, учням пропонується самостійно підібрати матеріали до теми «Архітектура Стародавнього Риму: 1 ст. до н.е.-3 ст. н.е.», на основі яких можна проілюструвати конструктивні новації давньоримських зодчих, визначити, які із них «працюють» і в наш час. Так, учні спеціальності «художник-конструктор» намагалися визначити, як можна ці конструкції застосувати в сучасній архітектурі. Тобто, в кожному випадку визначальним є прикладний підхід, можливість практичного застосування здобутих знань.

Крім того, Інтернет-мережа дозволяє викладачеві оптимізувати візуальний ряд ілюстрацій з історії мистецтва, забезпечує доступ до раритетних творів, дозволяє співставляти твори різночасові, різних культур, але типологічно споріднені. Очевидно, у недалекому майбутньому – проведення відеоконференцій на задану тему між учнями різних ВНЗ, де роль викладача зведеться до ролі модератора.

Традиційно актуальною формою ведення навчального процесу залишається перегляд відеоматеріалів і презентації. Важливими стали висновки про глобалізаційні тенденції, противагою яким має бути збереження і культивування народних традицій, етнічної своєрідності кожного з народів Європи.

До інтерактивних методів закріплення матеріалу з історії мистецтва можна залучити таку форму як уроки-вікторини на зразок «Назви автора/твір». Викладач оперує цифровими зображеннями картин на електронних носіях (СD). Демонструючи їх, він запитує студента про автора, назву твору, обставини його появи, до якої музейної збірки даний твір належить тощо. Кожна правильна відповідь «винагороджується» 2 балами, так кожен із учнів може додати бали до свого особистого рейтингу.

Підсумовуючи, можна зазначити, що нова інформаційна ера вимагає від сучасного викладача щоразу більшої гнучкості у виборі підходів. При цьому головним стає не засвоєння учнем низки імен, хронологічних дат, фактів так чи інакше пов’язаних із історією мистецтва. Сучасний викладач своє завдання вбачає у розвитку аналітичних здібностей учня, розкріпаченню його творчих потенцій, вмінні мислити і діяти нетрадиційно. Пріоритетом сучасної навчальної практики безумовно має стати діалог поміж викладачем та учнем, а також – тісний зв’язок творчої практики із засвоєними теоретичними настановами.

Мої нагороди